Улюблений острів графа Потоцького

  Олександр Михайловський, ЗОШ І-ІІІ ст. №1 м. Тульчин

Нещодавно я потрапив на екскурсію в Тульчинський краєзнавчий музей. В одній із зал, стояла мармурова статуя собаки.

                           

Дане питання мене зацікавило, і я почав збирати інформацію. Я дізнався, що це точна копія улюбленої собаки графа Потоцького.

Крім шикарного палацу, Потоцький у Тульчині заклав гарний та мальовничий парк під назвою «Хороше». Крім озер, в ньому були штучні острови. Кожен острів був призначений для окремої мети. Один з них був собачим цвинтарем.

Виявляється за наказом графа Станіслава Потоцького було створено так би мовити «собачий цвинтар». Коли помирала улюблена собака, її ховали і робили склеп, і зверху монтували точку копію собаки із білого мармуру.  Раніше до цього острову було прокладено дерев’яний місток гарної роботи.

Я спочатку подумав що це просто графська забаганка, але коли занурився у це питання ще глибше, то зрозумів, що на той час це була мода. Багатії в Європі ховали своїх улюбленців і замовляли чи пам’ятники, чи надгробні плити, чи навіть обеліски.

Цікавим є ще той факт, що і в наш час люди, як в Європі, так і по всьому світу (Америка, Японія, Канада, Австралія) роблять пам’ятники своїм улюбленцям. На фото з мережі Інтернету – цей момент яскраво підкреслено.

А взагалі було б дуже цікаво знайти фотографію, чи малюнок Тульчинського собачого цвинтаря. Бо наприклад мені приємно, що наш земляк і художник Григорій Іванович Зорик розпочав серію картин періоду Потоцьких.

 Ось на цій наприклад зображено панський виїзд, а карету супроводжують ті ж самі собаки.

Наполеон Орда і Тульчинщина

            Кравченко Анастасія, ЗОШ І-ІІІ ст. смт. Кирнасівка

(11 лютого 1807 — †26 квітня 1883) — білоруський та польський літератор, композитор, музикант, художник.

Його друзями були Адам Міцкевич, Тадеуш Костюшко, Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Джоакіно Россіні, Джузеппе Верді, Оноре де Бальзак, Стендаль, Тургенєв.

У 1872 р. почав реалізувати справу всього життя. Під час щорічних літніх подорожей малював визначні місця. У 1872—1874 рр. відвідав Волинь, Поділля та інші землі України. Треба відзначити, що малював Наполеон Орда з великою, майже фотографічною точністю.

А наш Тульчинський край Орда також замалював. Дуже цікаві роботи збереглись до наших днів по Тульчину.  А саме маєток та палац графа Станіслава Потоцького. І наприклад на ній художник зобразив палац та галявину, в центрі якої розташований підмурок. На цьому підмурку колись красувалось мармурове підгруддя Софії Потоцької.  Також унікальним є зображення парку “ХОРОШЕ”.

Мені цікавим виявилась знахідка зображення села Печера. Кам’яні пороги Південного Бугу, палац Потоцьких, та печерська старовинна церква. 

Цікавий малюнок Шпиківського палацу Свейковських та річки Шпиківка.

Унікальним, особисто мені, виявляється малюнок мого селища – Кирнасівка.

                                            На ній Наполеон Орда зобразив колишній маєток Северина Дрогойовського та його дружини Собанської. На малюнку видно сам будинок, веранду, прибудови, галявина та під’їзд до маєтку. Малюнок датовано 19 серпням. Оригінал малюнку зберігається в Національному музеї м.Краків, Польща.

Шотландія і Тульчин. Зв'язок крізь віки

                                 Вікторія Печарчук, ЗОШ І-ІІІ ст. м. Тульчин
Минув рік як не стало нашого Тульчинського краєзнавця Віктора Андрійовича Святелика, а спогади про наші уроки, в мене будуть жити все моє життя.

Однією з останніх тем, які ми сумісно розглядали, була тема перебування шотландського художника Вільяма Алана в Тульчині. А саме головне будь який малюнок чи зображення Тульчина чи палацу Потоцьких тих часів.

Матеріалу по даному факту, як виявляється дуже мало. Проте у Віктора Андрійовича Святелика була цікава методика пошуку. Він крім готового матеріалу, намагався знайти ту людину, в тій країні, що займається цією темою. Саме він відшукав електрону адресу шотландського професора університету Джеремі Говард. Який займався темою: «Перебування і творчість Вільяма Алана в Україні і зокрема на Поділлі». Яким було наше здивування, коли нам відповів професор з Шотландії і надав певну інформацію.

Головним джерелом в нашому пошуку залишились спогади французького мандрівника Де Лагарда, який відвідав Україні і наш Тульчин у 1811 році. Тобто перед війною Росії з Наполеоном. За спогадами француза життя в палаці Потоцьких було бурхливим та веселим. Наприклад ранок в палаці починався в 12 годин дня. Гості збирались в бічній галереї і сідали за стіл тільки коли входила графиня Софія з дітьми. За столом обговорювались не важливі питання, а наприклад як будуть проводити час після вечері. О 6-ій вечора збирались в великій залі і на каретах та екіпажах виїжджали в парк «Хороше». Сама графиня їздила верхи. Діти були під постійною опікою вихователя та Аббата Шалантова. І от після прогулянки, всі збираються в палаці: на дивані силить графиня Софія Потоцька, її оточують дами та гості. Аббат грає в шахи. Діти читають, а молодші граються в кутку. Хтось грає в більярд. Аллан Вільям, живописець-шотландець, робить гарні ескізи в альбом…

Що то за альбом???  Який його об’єм??? Де ті малюнки???  Все це надто цікаво, щоб не звернути увагу. Бо наприклад Аллана під час перебування в Тульчині порівнювали з Рафаелем.

Щоб побачити хоча б одну роботу Аллана, мені допоміг Владислав Вігуржинський. Він вказав, що в експозиції нашого краєзнавчого музею виставлено сімейний портрет родини Потоцьких. Ось вона на фото. А ще він також знайшов ще один пейзаж роботи Аллана в фондах Наукової бібліотеки ім.Стефаника. На ній зображено куточок Тульчинського парку «Хороше». На цьому моя тема не припинила пошук матеріалу стосовно Вільяма Аллана. Для мене важливим є той факт, що через 200 років Тульчин продовжує налагоджувати зв’язки з такою далекою країною, як Шотландія. Велика допомога мережі інтернет в цьому «містку», а саме головне допомога мого вчителя Віктора Андрійовича Святелика.

Собанський - нумізмат

                                              Аліна Макогонюк, ЗОШ І-ІІІ ст. с.Заозерне

Я родом з села Василівка Тульчинського району. Моє село знаходиться на відстані 25 км від Тульчина.

Село Василівка недавно святкувало 400-річчя. Мені цікава його історія. Постійно знаходяться цікаві історичні факти та цікаві люди. Сьогодні я хочу поділитися своєю знахідкою про відому людину, яка народилася в нашому селі Василівка.

Це Собанський Казімеж – нумізмат та власник унікальної колекції старовинних монет. Колекція Собанського, за реєстром 1910 року, нараховувала біля 9 тисяч позицій.

Народився 14 грудня 1859 року у Василівні Брацлавського повіту.  Навчався у Варшаві. У той час зацікавився нумізматикою: знайомився з приватними нумізматичними колекціями та літературою в тій тематиці.

Крім нумізматичної колекції, мав цінне зібрання книг і творів мистецтва, передусім картин і старовинних меблів.

У 1907 році перебував на лікуванні в Єгипті. Помер 11 лютого 1909 року у Варшаві.

Це декілька біографічних даних про нашого земляка Собанського. Рід Собанських поріднився з родом Потоцьких з Тульчина. Крім рідства, їх поєднувала купівля та продаж земель навколо Василівки. Тому ця тема мені цікава і важлива. А на завершення я хочу розповісти про значення колекції Собанського на сьогоднішній день.

За декілька місяців перед смертю Собанський написав заповіт, в якому колекцію монет і нумізматичну бібліотеку записав уряду Варшави для Національного музею, а на комплектування та утримання колекції призначив річну оплату. Унаслідок І світової війни 1914 року зібрання Собанського потрапили до музею лише після 1920 року. Під час ІІ-ї світової війни частина була пограбована.

Але не дивлячись на всі події 20-го століття, колекція Собанського і по сьогоднішній становить основу теперішніх зібрань польських монет у Національному музеї у Варшаві. А одна з зал відділу монет і медалей того музею носить ім’я Собанського. Я дуже вдячна Вікторії Колесник за її словник "Відомі поляки в історії Вінниччини" . Адже саме там я знайщла таку корисну інформацію.

КОЛОНА на честь короля.

                                                                 Ірина Добровольська, ЗОШ І-ІІІ ст. №2 м.Тульчин

Шановні читачі, пропоную вашій увазі своєрідну подорож в історичне минуле нашого міста Тульчин. Два століття тому його вулиці та площі мали зовсім інший вигляд.
 17 травня 1787 року останній польський король Станіслав Август Понятовський на зворотному шляху з Канева заїхав в Тульчин до графа Станіслава Потоцького та пробув тут 4 дні. Володар маєтку граф Щенсний Потоцький запрошував короля до себе для обопільного примирення, після неприємних сутичок з королем. На згадку про візит короля, потоцький подарував свободу мешканцям Тульчина, проживаючим в радіусі “12 тисяч ліктів” (або 1 польська миля, яка дорівнює біля 8 кілометрів).

                 Обеліск було встановлено в центрі міста, як зараз, то на перехресті біля кінотеатру. Обеліск складався з кам’яного п’єдесталу, на який поставлена витесана з піщаника колона, яка закінчувалась залізною кулею зі шпилем. Навколо колони в барельєфі зроблено напис польською мовою, якай засвідчує про те, що граф Станіслав Потоцький кріпосним мешканцям Тульчина подарував міщанські права та звільнив їх від кріпосної залежності.
Цей історичний обеліск простояв на близько 170 років, до 1956 року. За клопотанням голови Тульчинського райвиконкому колону було демонтовано “як така, що закриває собою перспективу пам’ятника Суворову”. Близько шести років на місці обеліску стояв електричний стовп. Потім обеліск просто “валявся” біля огорожі краєзнавчого музею.

        

Зараз обеліск знаходиться на території Тульчинського краєзнавчого музею в неповному вигляді, відсутні металева куля та шпиль.

Подорож Успенською вулицею

                                                             Анастасія Вігуржинська, НВК ЗОШ І-ІІІ ст. Гімназія ім.О.С. Пушкіна, м. Тульчин

 Всім відома цитата П.Тичини «Тульчин, ти весь в історії іскристий…»

Щоразу, коли гуляєш вулицями, переконуєшся в цьому.

Наприклад вулиця, де я живу носить назву Шевченка.

А раніше вона називалась Успенська.
Тому, що веде до церкви Успіння Пресвятої Богородиці.
Наша вулиця бере початок від Інкубаторної станції. Раніше там був пивоварний завод, або по польськи «Броварня», яка знаходилась на ставку. До цих пір, цей ставок носить назву Броварський.

По середині вулиці Шевченко, розташована станція Технічного обслуговування автомобілів, магазин автозапчастин та продуктовий магазин. А в період  Павла Пестеля, на цьому місці був будиночок, в якому  збирались декабристи «Південного товариства».

До наших часів залишилось по вулиці декілька старих будівель. Ось  колишній районний туберкульозний диспансер, хоча з недавніх часів тут проживають люди.

А на цій фотографії  Будинок генерала Хрульова, родича російського поета Лермонтова.

До нині тульчинці памятають єврейські будинки:  всі тульчинські модниці ходили до перукаря Льоні, а навпроти проживала старенька єврейка, яка випікала  єврейську мацу на все місто.

В будику під №36, де я мешкаю, до 1986 року  проживала учениця Миколи Дмитровича  Леонтовича – Ніна Григорівна Снігурська.

Навпроти мого будинку розташований Тульчинський будинок дитини. В ньому доглядають малюків, яких покинули батьки одразу після народження або які  мають вади здоровя. Малюки  доглядаються до шкільного віку. І якщо їх ніхто не усиновить, то їх передають до школи інтернат. Я часто спостерігаю як до будинку-дитини навідуються іноземці, з метою усиновлення наших українських дітей. А в нашій школі №3 існує традиція, напередодні дня Святого Миколая, середні класи відвідують будинок дитини та приносять подарунки. Цими днями наш клас піде в третій раз.
Подорожуючі далі ми підходимо до  будинку № 48, в якому проживав відомий історик Олександр Попов.  Він  писав історію нашого міста та фотографував наше місто. Його унікальні фотографії складають основу колекцій Тульчинського краєзнавчого музею та мого батька. В поповнені фотографій допомагає онук Попова, який проживає у місті Львів.

Навпроти будинку Попова стоїть одна із старовинних будівель Тульчина – Успенська церква. Але це вже зовсім нова історія…

Три дружини Станіслава Потоцького

          

  У графа Станіслава Потоцького до його імені додавали «Щенсний». З польської перекладається – «щасливий» . І я задумалась, наскільки його життя було щасливе???? Чи дійсно приставка до імені при народженні здійснилася???? Чи принесла щастя????

         Маючи на меті дослідити це питання, я виявила що у графа за все його життя було три дружини.

         Першою дружиною була Гертруда з середньозаможного роду Комаровських. Молодий Потоцький познайомився з гарною Гертрудою коли йому виповнилось 19 років. На той час повноліття виповнювалось в 20 років. Гертруді було лише 16. Таємне кохання від батьків Потоцького призвело до вагітності. І на вимогу батьків Гертруди, молодий Потоцький повінчався таємно від своїх батьків. Коли таємниця молодої пари стала відома суспільству, тоді батьки Потоцького примушували признати шлюб їхнього сина недійсним. Бо мали на меті забезпечити Станіславу трон польського короля. Тому вони молодого графа направляють вчитися за кордон, а саму Гертруду вирішують викрасти і заточити до монастиря. Але по дорозі, слуги перестарались і на черговому кордоні задушили кожухами, щоб Гертруда часом не почала кричати на допомогу. Звістка про смерть його дружини, дуже вразила молодого графа. Він образився на батьків і задумав виїхати з сімейного дому, щоб було менше спогадів про першу дружину. Цей момент був однією складовою, для обрання своєю резиденцією наше місто Тульчин.

         Через два роки померли і самі батьки молодого Станіслава Потоцького, які встигли розпочати пошук іншої дружини молодому графу. І другою дружиною стала Жозефіна із багатого роду Мнішек. Між першим та другим шлюбом пройшло три роки. Молоде подружжя почало жити в Тульчині з 1775 року. За цей час було збудовано шикарний палац, великий театр, кінний завод та каретну фабрику (як на зараз автомобільний завод) та розширили інфраструктуру міста Тульчин. Сам Станіслав Потоцький занурився у політику, а його дружина Жозефіна у мистецтво. Маючи важливі зв’язки, до Потоцьких завітав польський король і перебував у Тульчині до 4-х днів.

         Потоцький під час подорожей по політичним справам знайомиться із Софією Вітте, яка була надзвичайної вроди. Своєю красою вона зачаровує Станіслава Щенсного Потоцького. Граф приймає рішення розірвати шлюб із Жозефіною та одружитися із Софією. Розірвання шлюбу вимагало часу та значних коштів. Але все це не зупинило його. Навіть те, що він нього почали «відвертатися» друзі та політичні опоненти. Граф повінчався в нашому місті Тульчині в один день і в православній церкві, і в католицькому костелі в 1798 році. В ті роки було розпочато будівництво всесвітньо відомого парку «Софіїівка» в місті Умань. В Тульчинському палаці життя йшло на широку ногу. І знову Станіслав Потоцький відчував себе закоханим і щасливим.

         За спогадами сучасників того часу, Потоцький в останні роки життя став дивакуватим і почав уникати спілкування з людьми. Переймаючись поведінкою свого першого і улюбленого сина Єжи (або Юрія по нашому), викрав таємний роман сина із своєю дружиною Софією. Після цього Станіслав Потоцький захворів. Важке становище здоров’я та психічного стану погіршувало і політичне становище. В останній рік життя почав страждати манією переслідування. Побоюючись отруєння, їв лише приготовлене доньками на його очах. Помер у Тульчині в березні 1805 року.

         Отак і прожив 54 роки наш граф Станіслав Потоцький. І особисто я наприклад, не можу впевнено ствердити, що «дитяча» приставка ЩЕНСНИЙ була синонімом його справжнього життя. Але у кожного своя доля.

На завершення хочу додати, що до самого останнього дня Потоцький зберігав медальйон із зображенням його самої першої дружини – Гертруди.

                                                                                       Марина Озеранська, НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, гімназія ім. О.С. Пушкіна м. Тульчина